ВАРТОВІ ЄВРОПИ: ГОТУЄМО УКРАЇНСЬКУ МИТНИЦЮ ДО ЄС УЖЕ СЬОГОДНІ, БО ЗАВТРА БУДЕ ПІЗНО  
  
Із наближенням України до членства в ЄС на нас чекає багатообіцяльне майбутнє. Однак очікуваний вступ до ЄС несе країні не лише можливості, а й підвищену відповідальність. Однією з ключових сфер такої відповідальності є управління північними та східними кордонами України, які незабаром стануть ключовими зовнішніми кордонами ЄС. Нагадаю, що всередині ЄС митних кордонів немає, як і митного контролю за переміщенням товарів.  
  
Обов'язок щодо захисту цих воріт ЄС до спільної митної території https://ukr2eu.blogspot.com/2023/11/blog-post.html, контролю за переміщенням товарів між країнами ляже в майбутньому на українську митницю. Але роки нехтування, корупції, неефективності та застарілих правил зробили українську митну систему погано підготовленою до такого завдання. Якщо українська митниця сьогодні нездатна захистити український ринок від «сірого імпорту», підміни інвойсів на кордоні, брутальної контрабанди цигарок тощо, то чи зможе вона захистити такий привабливий в очах контрабандистів 500-мільйонний ринок ЄС? Дефіцит ресурсів, зокрема фінансування, обладнання, технічної експертизи чи персоналу, лише загострює проблему.  
  
Готуючись до приєднання до єдиного митного простору ЄС — величезного регіону, що дає змогу безперешкодно переміщувати товари без митних обмежень чи контролю між країнами, — ми маємо звернути увагу на цю реальність. Ми не просто охороняємо кордони України; ми охороняємо самі пороги Європейського Союзу.  
  
Безпека передусім  
  
Історично українська митна служба була наріжним каменем державних фінансів, здебільшого зосередженим на фіскальній функції. Проте якщо розглядати наше майбутнє в ЄС, ця роль зазнає кардинальних змін. Із фіскального погляду, приєднання до спільного ринку має значною мірою нівелювати фіскальну функцію митниці, адже товари з ЄС (а це понад 40% у загальному імпорті товарів до України в 2019–2021 роках) почнуть надходити в Україну без імпортного мита та ПДВ.  
  
З огляду на те, що впродовж 2014–2021 років українська митниця давала близько 37–39% від загальної суми доходів держбюджету, forum.psl.ng з яких тільки ПДВ стабільно становив близько 75%, шляхом нескладних математичних обчислень можна вирахувати, що після зникнення митних кордонів між Україною та ЄС частка митниці в доходах держбюджету зменшиться приблизно наполовину, тобто становитиме вже не 37–39%, а лише близько 20%.  
  
Здавалося б, це має допомогти зосередити увагу митної служби на безпеці кордону, однак тут ситуація є невтішною. Основною проблемою є тривале нехтування функцією безпеки митної служби, що також ускладнюється відсутністю власних правоохоронних можливостей. З огляду на нашу неминучу інтеграцію до ЄС усунення цього недоліку стає критичним.  
  
Жорсткий прикордонний контроль  
  
Уявлення про історичну еволюцію ролі митниці може дати цінну інформацію для розуміння викликів, з якими стикнеться українська митна служба в охороні зовнішніх кордонів ЄС, причому не просто зовнішніх із добре знайомими нейтральними сусідами, такими як Ісландія чи Туреччина, а з Росією та Білоруссю, які ще довго залишатимуться загрозою не тільки для нашої країни.  
  
Так, наприклад, в епоху холодної війни митниця здебільшого відігравала роль агента безпеки — забезпечувала дотримання торгових ембарго та санкцій, запобігала контрабанді зброї та чутливих матеріалів і технологій. Тільки після закінчення холодної війни й падіння Берлінської стіни митниця почала зосереджуватися на сприянні вільній торгівлі та економічній інтеграції. Однак залишається під великим питанням, чи збираємося ми (та й сам ЄС) розвивати «вільну торгівлю» та «економічну інтеграцію» з північно-східними сусідами у стратегічній перспективі. Нагадаю, що Росія станом на сьогодні є для ЄС країною-рекордсменом за кількістю санкцій і заборон у зовнішній торгівлі, й не виключено, що ситуація лише погіршуватиметься, якщо путінський режим залишатиметься при владі.  
  
Тому Україна перебуває в унікальному становищі, коли доречними є елементи обох епох. Постійні загрози з боку Росії та Білорусі роблять безпековий аспект митної служби як ніколи важливим. Отже, українська митниця має збалансувати обидві ці ролі: на сході на півночі їй необхідно буде підтримувати жорсткий прикордонний контроль, що є пережитком епохи холодної війни, а іншим торговельним партнерам — надавати «сервіс» зі спрощення торгівлі та економічної інтеграції.  
  
Безпосереднім наслідком безпекової інституційної неспроможності української митниці стане компрометація безпеки кордонів ЄС. Без ефективної та оперативної митної служби ці кордони будуть вразливими для ворожих агентів і незаконної діяльності, починаючи від контрабанди зброї й технологій і аж до торгівлі людьми. Такий сценарій вже не просто розчаровуватиме українську громадськість, а потенційно може негативно вплинути на становище України та відносини в Союзі.  
  
Крім безпекового виклику, досвід попередніх країн-кандидатів на вступ до ЄС засвідчив, що на українську митницю чекатимуть також інші виклики. Так, східноєвропейські країни після вступу стикнулися з такими проблемами, як управління різким зростанням обсягів торгівлі й транскордонним переміщенням товарів і людей у межах єдиного ринку ЄС і з третіми країнами; необхідністю тісної співпраці з іншими державами-членами та установами ЄС для боротьби з шахрайством, контрабандою, ухилянням від сплати податків тощо; їм також довелося адаптуватися до швидкої зміни політичних і економічних відносин між ЄС і його сусідами.  
  
Підготовка до вступу  
  
Урядовці та парламентарі дають оптимістичні прогнози щодо дати набуття Україною членства в ЄС протягом 2–3,5 років. Проте, вочевидь, членство неможливе без того, щоб європейські партнери були впевнені в безпеці спільних кордонів. Саме тому оптимістичні прогнози мали б бути підкріплені підготовкою митниці до вступу вже сьогодні, але цього, на жаль, не спостерігається.  
  
Так, уряд озвучив «чітке розуміння» кроків, необхідних для реформування української митниці, до яких включено обмін даними з ЄС, розбудову митної інфраструктури пунктів пропуску на західному кордоні, запровадження спільного контролю тощо. На час воєнного стану й на час повоєнного відновлення це, безперечно, гідні цілі. Але навряд чи їх можна назвати стратегічними, розуміючи, що зі вступом України до ЄС митний кордон на заході зникне, а отже, стануть непотрібні й сканери, й 10-смугові пункти пропуску, й механізми спільного контролю з польськими чи угорськими митниками, й навіть обмін даними з ЄС.  
  
Водночас із боку уряду немає комунікації стосовно того, якою він бачить українську митницю на східному та північному кордонах після перемоги. Чи це знову будуть три хатинки посеред поля чи лісу (залежно від кордону — чи з Росією, чи з Білоруссю) як пункт пропуску, а чи бетонна фортеця з пристроями для сканування?  
  
Чи українська митниця й надалі збереже свій статус нелюбої дитини Мінфіну з усіма наслідками — старіючими митниками (середній вік перевищує 47 років), низькими зарплатами (на окремих митницях вони не дотягують навіть до рівня середньої по країні), нездатністю розслідувати митні шахрайства, бо ними успішно займається БЕБ, та й узагалі відсутністю будь-якої стратегії розвитку, іншої, більш обґрунтованої, ніж прес-конференція міністра чи прем’єра.  
  
Звісно, певні позитивні зрушення є, наприклад, ініціатива парламентарів врешті-решт запровадити незалежний процес добору очільників митної служби (законопроєкт №6490-д). Однак цього замало — бо навіть у разі обрання головою митниці найкращого й найчеснішого спеціаліста останній навряд чи зможе подолати інерцію системи й створити на місці української митниці інституцію, щодо якої навіть в уряду немає візії. Тому є ризик, що про українську митницю, як завжди, забудуть, плануючи таке бажане набуття членства в ЄС. А коли згадають — може бути пізно.